«Дякую, друже, що послужив, але ти вже непридатний для армії…» Однак після важких поранень хлопець продовжив службу в Десантно-штурмових військах

Його бойовий шлях розпочався, як і більшості житомирських десантників, 8 березня 2014 року. Саме того дня командир мінометного взводу 13-го батальйону разом зі своїми бійцями вирушив до кордону з тимчасово окупованим Кримом. Згодом для десантників розпочався шлях фронтовими дорогами Донбасу. Добропілля, бої за гору Карачун та визволення Слов’янська. Найважчі бої випали на долю мінометників під час рейду, бо назад дороги не було. Бої в районі Красного Лиману, Кривої Луки та Савур-Могили.

Саме там молодий офіцер застосовував на практиці всі вміння та знання, набуті в стінах військового вишу і на багатьох навчаннях на полігонах

28 липня 2014 року. Близько четвертої ранку по підрозділу, що зупинився в районі села Степанівки на Донеччині, ударили ворожі «Гради». На щастя для десантників, не дуже влучно. Розуміючи, що підрозділ згодом потрапить під прицільний вогонь, комбат наказав розпочати пересуватися назустріч другій колоні бригади.

Мінометники Дмитра Бежана та придані танкові екіпажі прикривали своїм вогнем маневр десантників, даючи їм змогу вийти з-під вогню. Позиція була не дуже вдала: відкрита, на краю поля, неподалік — лісопосадка.

— Я розумів, що нам там безпечно буде хвилин двадцять, не більше, — пригадує подробиці бою Дмитро Бежан, — а далі треба швидко змінювати позицію. Але колона техніки батальйону все ще потребувала вогневого прикриття, і мінометники не припиняли вогонь.

З боку лісопосадки та від залізничної колії посилився вогонь по колоні. Влучність артилерійської стрільби і те, як швидко корегували вогонь ворожої батареї, не залишало сумнівів у тому, що перед ними був добре підготовлений, досвідчений ворог.

…Ворожі снаряди лягали дедалі ближче до мінометників. Розуміючи, що за мить вогонь накриє його бійців, взводний дав команду «В укриття». Мінометники кинулися до схованки, і тільки одна обслуга продовжувала стріляти, ризикуючи потрапити під ворожий вогонь. Відлік ішов на секунди, і командир взводу метнувся до навідника, збив його з ніг, і тієї миті поруч розірвалася міна. Дмитра викинуло з окопу метрів на чотири, у голові гуло, наче трубою хтось огрів. Осколки потрапили в шию, потилицю, брову. Вибуховою хвилею розірвало сітківку правого ока.

Бійці перев’язали свого лейтенанта. Спочатку його доправили спочатку в цивільну лікарню в Амвросіївку, а згодом — у польовий госпіталь. Там молодому офіцерові зробили операцію, видалили частину осколків і направили у Військово-медичний клінічний центр в Одесі. Почалися довгі місяці боротьби за відновлення здоров’я десантника.

«Дякую, друже, що послужив, але ти вже непридатний для армії…» Слова хірурга боляче різонули по серцю офіцера-десантника, і на очі йому навернулися сльози. Він професійний військовий, і в цьому все його життя. Без армії Дмитро себе не уявляв. Але здаватися лейтенант Бежан не звик і наважився на крок, який розставив усе на свої місця й визначив його подальшу військову долю. Він зателефонував командиру 95-ї бригади Михайлу Забродському і коротко поінформував його про проблеми зі здоров’ям та про своє бажання залишитися на службі. Бойовий комбриг сказав: «Не переживай, усе буде добре». І це дуже підбадьорило Дмитра.

Після того, як Дмитра Бежана виписали з госпіталю, його призначили командиром навчальної батареї в навчальний центр, а через рік — начальником штабу навчального батальйону.

— Дмитро — добре підготовлений офіцер, свій бойовий досвід він передає курсантам, — розповідає Олексій Герасимчук, офіцер навчального відділу центру.

Два роки Дмитро сумлінно виконував усі рекомендації лікарів, і його молодий організм поступово відновився. Але проблеми із зором залишились назавжди.

— Знаєте, як мені було соромно, коли я, молодий і здоровий на вигляд чоловік, не міг допомогти дружині нести покупки з магазину, — пригадує офіцер. А дружина Дмитра Тетяна, медик за освітою, розуміє його як ніхто, і береже свого коханого.

Наразі капітан Бежан уже регулярно займається спортом разом зі своїми курсантами.
Він грає у свій улюблений футбол і мріє побудувати будинок і виростити сина або доньку. Свою мрію він здійснить неодмінно, адже не звик відступати.

Текст/ фото: Сергій Жмурко“Народна армія”

Seo wordpress plugin by www.seowizard.org.